Здійснилося. Пройдена нижня точка Божественної ситі: людство в божевільної агонії вбило свого Бога. І ось на камені помазання лежить тіло Ісуса Христа. Нерозуміння і жах пульсують в скронях учнів: «Як Той, Який кілька днів тому воскресив Лазаря і називав Себе Життям, долучився смерті?».
У пошуках відповіді їх погляд звертається до Його Матері. Що скаже Вона, чиї руки сповивали й вчили ходити Того, Кого зараз понесуть у гроб? Але Пречиста мовчить. Сонце не змогло дивитися на страждання Свого Творця і відвернулося. Земля не встояла під вбитим в неї хрестом і похитнулася землетрусом. Але Діва буде мовчати сповиваючи свого Сина поховальними пеленами.
Бо немає слів, які можуть висловити те, як давніше сказана Симеоном зброя, розірвала Її душу. Тут тиша найгучнішим криком кричить про материнську трагедію. Хто втішить Її, крім Сина? Як хочеться Їй почути слова: «Не рыдай обо Мне, Мама, видя Меня во гробе – Сына, Которого Ты бессеменно зачала. Ибо Я, как Бог, воскресну и прославлюсь!» – слова надії на Його Воскресіння, яке неминуче настане.
Утреню Великої суботі у Свято-Вознесенському кафедральному соборі очолив архієпископ Конотопський і Глухівський Роман у співслужінні духовенства собору.
