Перша драма в історії людства — це гріхопадіння Адама і Єви та наступне за ним вигнання з Раю. Тоді вперше Адам заплакав — він відчув, що Бог його залишив: «Ридав Адам, і сльози лилися його на груди і землю, і вся пустеля слухала стогони, птиці та звірі замовкли в печалі …» – Архімандрит Софроній (Сахаров), Старець Силуан Афонський: Адамов плач. До цього дня гіркий присмак смертності наповнює людину, тому що разом з проступком першої людини всі люди позбулися Небесного Царства і вічного життя.
Однак сльози покаяння Адама, це ще й сльози надії на Божественне милосердя. Саме цю подію Церква згадує напередодні святої Чотиридесятниці, тому що Великий піст — найкращий час для покаяння і виправлення свого серця. Подібно до того, як Спаситель молився в пустелі сорок днів, так і кожному християнину належить пройти цей шлях, повторюючи у своєму серці слова: «Милостивий, помилуй мя падшого!».
У Неділю Сиропусну у Свято-Вознесенському кафедральному соборі архієпископ Конотопський і Глухівський Роман очолив Божественну Літургію, Велику вечирню та чин прощення у співслужінні соборного духовенства.
Після читання Євангелія настоятель собору протоієрей Богдан Никитюк звернувся до молящихся зі словом проповіді.
Над іконостасом тріпоче вогненний язичок лампади, як маяк для подорожнього в ночі. «Не відверни лиця Твого від отрока Твого …», – прориває тишу голос диякона. Йому вторить хор: «… скоро почуй мене, почуй душу мою і спокутуй її». Двері врат змикаються. Сьогодні це звична для богослужіння дія вражає сильніше, ніж звичайно. Що відчув Адам, коли почув за спиною звук замикаючихся врат? Сум’яття, страх, самотність …
Вже завтра вірянин, подібно кораблю увійдуть в води Великого посту. І перш ніж відправитися в сорокаденне плавання — всі поспішають примиритися з тими, з ким будуть причащатися однієї Чаші.
Хор заспівав стихири та тропарі. «Господи і Владико життя мого дух лінивства, безнадійності …», – вимовляє слова священник. Віряни встають на коліна і знову підіймаються. Цікаво, скільки разів за пост людина повторює ці слова? Як змінюється її душа?
Після проповіді архієпископ Роман просить вибачення у всіх тих, хто молиться і робить земний уклін. Починається чин прощення. Спочатку духовенство, потім віряни підходять до архіпастиря і прикладаються до хреста зі словами «Вибачте мене, грішного».
Перед очима проносяться десятки облич і поглядів, у свідомості воскресають колишні образи й події, з кожною людиною пов’язує щось своє, особисте.
